Психологія/мотивація/саморозвиток
відповіді на важливі питання
В Україні стартує місяць обізнаності про ментальне здоров'я
1 травня в Україні та світі розпочинається Місяць обізнаності про ментальне здоров'я.
В Україні він проходитиме із закликом віднайти свої сенси, які у часи випробувань працюють як внутрішні опори: «Ти як? Сенси поряд. Віднайди свої на платформі howareu.com».
Сенси як теплі та підтримуючі послання зібрала у «СенсоТеку. Ти як?» Всеукраїнська програма ментального здоров'я «Ти як?» — ініціатива першої леді Олени Зеленської, разом із психологинею Світланою Ройз.
З 1 травня щодня сенси з'являтимуться на платформі «Ти як?» (https://howareu.com) — разом із рекомендаціями, як попіклуватися про ментальне здоров'я. Серед інструментів для підтримки себе та близьких — оновлений розділ «Самодопомога» на платформі «Ти як?» та застосунок «Моментал».
Травень — місяць, коли про ментальне здоров'я говорять голосніше.
Щороку у травні в Україні та світі проводиться Місяць обізнаності про ментальне здоров'я — ініціатива, започаткована у 1949 році у США неурядовою організацією Mental Health America. Вона мала на меті просту, але дуже важливу річ: допомогти людям краще зрозуміти, що таке ментальне здоров'я, зменшити стигму навколо нього та заохотити до профілактики.
З часом ініціатива набула глобального масштабу. Тепер на всій планеті травень — це час, коли про ментальне здоров'я говорять у школах і на роботі, в громадах і соцмережах. Різні країни мають різні підходи та роблять власні акценти.
Наприклад, цьогоріч у Канаді під час Mental Health Week звучатиме заклик «Unmasking Mental Health» — зняти маски й говорити відкрито про те, як ми себе насправді почуваємо. У Великій Британії фокусуватимуться на темі «Community» — як соціальні зв'язки впливають на психоемоційний стан людини.
Сенси — це те, що дає перспективу й підтримує нас навіть у часи невизначеності. Вони формують траєкторію майбутнього й водночас стають опорою в теперішньому — не просто показують напрям, а наповнюють його значенням.
Останнє соціологічне дослідження «Ти як?» показало, що понад третину українців охоплюють розчарування (39%) та безсилля (35%). Ці емоції виникають там, де наші очікування не збігаються з реальністю. Людині самій дуже легко сплутати це відчуття із втратою сенсів. Але розчарування та безсилля — хоч і болісні, — не означають, що сенси зникають. Вони — всередині нас. І можуть стати точкою відновлення.
Так само втома (59%) і напруженість (61%) впливають на нашу здатність зберігати зв'язок із власними цінностями. Стабільне зростання втоми упродовж трьох років досліджень показує: у моменти виснаження важливо не тільки вчитися підтримувати себе, а й пам'ятати про свої сенси. Напруженість виникає не лише через брак ресурсу, а й тоді, коли наші дії розходяться із нашими цінностями. І тут сенси можуть стати дороговказом.
А якщо зручніше піклуватися про себе разом із мобільним застосунком — можна звернутися до «Моментала», створеного «Ти як?» разом із ЮНІСЕФ в Україні та Світланою Ройз. Центральним героєм застосунку є Моментал — м'який, гнучкий персонаж, який змінюється залежно від вашого стану і веде крізь практики ментальної підтримки.
І, звісно, у Місяць обізнаності про ментальне здоров'я не обійтися без рефлексій. 1 травня на платформах «Ти як?» і Координаційного центру з психічного здоров'я КМУ відбудеться марафон — серія ефірів з експертами, які розкриватимуть сенси наживо.
Місяць обізнаності — це не лише про інформування, це про увагу. До себе, до близьких, до світу всередині. Це про дію, яка починається з простого запитання: «Ти як?» — і продовжується у щоденній практиці підтримки.
Діагностична вправа
"Мій внутрішній світ"
"Внутрішній світ" - це наша внутрішня реальність, яка може бути складною і багатогранною, відображаючи наш досвід і сутність!
"Внутрішній світ" кожної людини складається з її думок, почуттів, бажань, емоційної сфери, цінностей та внутрішніх конфліктів.
Розуміння свого "внутрішнього світу" допомагає виявити особливості поведінки, допомагає розвивати самосвідомість, а також здатність краще сприймати себе та інших!
Розуміння "внутрішнього світу" допомагає нам розширити свої можливості, розвиватися та відчувати більшу гармонію всередині себе!
📌📌 Інструкція по керуванню емоціями.
Автор: Борисенко Світлана (дякую автору 😘)
Діти та комп'ютерні ігри - Ігрова залежність у дітей - Ігроманія - Лікування ігромана
На жаль сьогодні майже кожна сім'я має проблеми ігрової залежності у дітей. Батькам важливо розпізнавати ознаки ігрової залежності їхніх дітей і вживати відповідних заходів для її запобігання.
Щоденно, ми, фахівці (консультанти) ІРЦ даємо поради та стратегії для батьків, які допоможуть запобігти розвитку ігрової залежності у їхніх дітей. До них належать встановлення здорових кордонів, контроль за діяльністю дітей в Інтернеті та заохочення їх до інших здорових занять.
Неможливо позбутися від ігроманії за кілька візитів у ІРЦ; зазвичай вирішення цієї проблеми потребує медичного лікування у психотерапевтів та психіатрів.
Одужання ігромана реалізується послідовно в кілька етапів.
Перший крок - комплексна діагностика особистості, фізичного здоров'я та емоційного стану дитини (особи).
Під час патопсихологічного обстеження визначається стадія залежності та супутні діагнози, у деяких випадках лікар опитує батьків (осіб, які їх замінюють) і родичів хворого, після чого розробляється індивідуальна програма лікування та реабілітації.Перший етап лікування зазвичай проводять у стаціонарі: ігроманам призначають препарати для корекції настрою - антидепресанти, нейролептики, анксіолітики тощо.
Паралельно проводиться комплекс заходів щодо усунення патологічного потягу до азартних ігор і полегшення синдрому відміни:
· гіпнотичне навіювання байдужості до гри;
· електросон і фізіотерапевтичні процедури;
· індивідуальна та групова психотерапія.
Як правило, пацієнт проводить близько 4-х тижнів у стаціонарі під постійним наглядом, а після виписки продовжує заняття з психотерапевтом онлайн або амбулаторно. Підтримувальна психотерапія після проходження курсу лікування спрямована на переосмислення досвіду адикції та формування нової здорової ідентичності:
· усвідомлення своїх реальних потреб;
· опрацювання психотравм і когнітивних спотворень;· розвінчання негативних установок і помилкових цінностей;
· пошук ресурсів для особистісного зростання;
· освоєння технік управління настроєм, емоціями та спонуканнями.
Завдання психологів та психотерапевтів навчити родичів і членів сім'ї гравців правильно вибудовувати комунікацію з залежною особою і надавати необхідну підтримку у виконанні рекомендацій лікаря. Для відновлення довірчих стосунків із батьками та дітьми показана сімейна психотерапія.
Дієвими є такі методи роботи - участь у групах підтримки, адже групова взаємодія підтримує мотивацію до утримання від азартних ігор і стимулює розвиток соціально-побутових навичок.
Дорогі батьки, не зволікайте, вчасно звертайтеся по допомогу до спеціалістів. Вони допоможуть вашим рідним позбутися хаосу і дискомфорту, створюваного ігровою залежністю. Ігнорування проблеми в подальшому порушить психічний розвиток, дитина прагнетиме отримувати все більше і більше уявного задоволення від гри (які спричинені виділенням дофаміну - гормону щастя) та почне робити ставки, грати в азартні ігри, що призведе до лудоманії, втрати контролю, психічних розладів, постійної тривоги і стресів, а згодом і до глибокої депресії!
Фахівці (консультанти) Лановецького міського ІРЦ завжди готові зустріти, вислухати, підтримати, зарадити та допомогти із вирішенням складних ситуацій, що перешкоджають гармонійному розвитку ваших дітей.
Для запису на консультацію можна звернутися за телефоном: 0673540897.
Бажаємо усім повноцінного здоров'я!
Як пояснити дитині про особисті кордони?
Як навчити застосовувати отриману інформацію в щоденних ситуаціях?
Це можна зробити у формі практичного заняття зі своєю дитиною вдома.
1. Фіолетове коло = я, мій особистий простір.
Отже, фіолетовий – перше і найголовніше коло. Це ми самі. Наше тіло належить тільки нам, і тільки ми самі можемо вирішувати хто може біля нас перебувати близько, торкатися. І ніхто не повинен робити це без дозволу. Якщо хто-небудь, з будь-якого іншого оточення, заподіює нам дискомфорт, ми не повинні соромитися сказати про це і сказати "ні", "стоп".
2. Синє коло = сім'я.
Це коло нашої сім'ї і тих, кого ми любимо. Повага, довіра і любов – ось за цими ознаками ми визначаємо, хто відноситься до цього кола, хто найбільш близький нам. Але потрібно пам'ятати, що навіть з тими, кого ми любимо, ми не повинні нехтувати своїм особистим простором, але також і самі повинні поважати простір наших близьких.
3. Зелене коло = друзі.
Це оточення. Коло наших друзів і тих з ким нам подобається спілкуватися. Дружба дуже важлива і включає в себе багато речей. Наприклад, спільні ігри, розмови, веселощі, і іноді дружні обійми. Дружба завжди ґрунтується на довірі, повазі. І такі прояви як обійми повинні бути засновані на взаємній згоді. Важливо розуміти, що не всі діти в класі можуть вести себе як твої друзі. І батькам слід проговорити з дітьми, за якими критеріями ми визначаємо друзів і, в свою чергу, як ми самі повинні себе з ними вести.
4. Жовте коло = знайомі.
Коло знайомих (тобто ті, кому ми махаємо рукою при зустрічі, з ким знайомі поверхнево і не дуже близькі). Це можуть бути діти в шкільному автобусі, у дворі, спортивній команді, це можуть бути друзі батьків. Обговоріть з дитиною соціальні норми, різні типи знайомих і також правила безпеки. Різницю між близькими і просто знайомими людьми. Дистанція у відносинах, яку і вони і ми повинні поважати.
5. Помаранчеве коло = люди, від яких ми чекаємо професійної допомоги.
Ці люди можуть допомогти нам, коли нам це необхідно, але вони не наші друзі. Це вчителі, вихователі, психологи, поліцейські, пожежники, медичні сестри і лікарі. Обговоріть з дитиною в яких ситуаціях у кого шукати допомоги. Необхідно підкреслити, що у цих людей є розпізнавальні знаки, уніформа, посвідчення, і що вони допомагають в разі небезпеки.
6. Червоне коло = незнайомці.
Ми не знаємо цих людей (навіть якщо вони говорять, що знають нас, це не важливо). Не всі чужі люди погані, але оскільки ми не знайомі, то не знаємо, погана людина перед нами або хороша. Ми не довіряємо незнайомцям. Ми не розмовляємо з ними, не розповідаємо нічого про себе або близьких. Чи не відповідаємо на питання. Ніколи, ніколи не йдемо з ними нікуди і не сідаємо в машину. Ми не беремо цукерки, не йдемо "шукати собачку" і не допомагаємо знайти вулицю, тому що дорослі ніколи не повинні просити допомоги у тих, хто менший і слабший за них.
Наприкінці заняття ознайомте свою дитину з правилами:
Якщо хтось поводить себе неправильно, ти повинен розповісти іншим дорослим – батькам, вчителям.
Ніхто не може торкатися до тебе без твоєї згоди. (Ти теж не маєш права вторгатися в особистий простір іншого без дозволу).
Якщо тебе не зрозуміли з першого разу, ти повинен повторювати і повторювати, поки тебе не почують, поки тебе не зрозуміють і не допоможуть.
Ти не повинен шукати рішення сам, ти не повинен приховувати, ти не повинен соромитися.
Не бійся говорити!
Не бійся запитувати!